Topic outline

  • 1. Усна народна творчість

    Тема 1. Усна народна творчість. Передаємо знання з уст в уста. Хоча ні, в нашому столітті є прогресивніші передавачі інформації:)

    В цьому розділі на вас чекають характеристики календарно-обрядових, соціально-побутових та родинно-побутових пісень, їх детальний аналіз. Поняття історичні пісні, думи та балади - аналіз обраних творів. Знайомимось із Марусею Чурай та її творчістю.

    Pages: 6Files: 3Assignment: 1Quiz: 1
  • 2. Давня українська література

    Тема 2. Давня українська література. Мрієте відчути запліснявілий дух старовини, жах походів та воєн, дізнатись правдиву історію виникнення матінки-Русі? Тоді вам до нас, будемо досліджувати літописну літературу разом - "Повість минулих літ", "Слово о полку Ігоревім". А як бонус - життя та творчість українського мандрівного філософа Григорія Савовича Сковороди.

    Pages: 9Files: 3Quizzes: 3
  • 3. Нова українська література XIX - початку XX ст.

    Нова українська література XIX - початку XX ст. - це період становлення справжньої української літератури всупереч всьому і завдяки праці письменників-патріотів України.

    Починаючи від зачинателя нової української літератури - Івана Котляревського, і закінчуючи світочем та каменярем - Іваном Франко.

    Не забуваємо також і про Шевченка, Куліша, Нечуя-Левицького, Марко Вовчок та інших.

    Pages: 26Files: 21Quizzes: 6
  • 4. Новітня українська література (XX - початок XXI ст.) частина 1

    Українська література XX ст., або Новітня українська література — література, формування якої починається з помежів'я ХІХ-ХХ ст. зумовлена появою письменника нового типу естетичної свідомості, котрий згармоніював критерій краси з критерієм правди (М.Коцюбинський, В.Стефаник, Леся Українка, Ольга Кобилянська, М.Вороний, "молодомузівці" та ін.).

    Освіжувальні творчі пошуки супроводжувалися бурхливими дискусіями про шляхи розвитку українського мистецтва, про історичну виправданість появи в ньому модернізму, викликаного не лише віяннями європейської літератури, а й джерелами національної "філософії серця", потребою вивести вітчизняне письменство на світові обшири. Українські модерністи намагалися поєднати високі естетичні принципи з досвідом націотворчої ідеї, абсолютизованої народниками, вони обрали свій, "неканонічний" шлях, нетиповий для французької чи англійської літератур, але суголосний їм. У перші десятиліття XX ст. відбувся процес інтеграції наддніпрянської і західноукраїнської літератур, започаткований ще І.Франком, але зірваний радянським режимом після визвольних змагань 1917-21.

    Досить яскравою була творча генерація 20-х (П.Тичина, М.Зеров, М.Рильський, Є.Плужник, В.Підмогильний, М.Хвильовий, М.Куліш, Лесь Курбас та ін.); сформоване у попередні десятиліття оновлення національного життя та художнього мислення на іманентній основі, назване згодом "розстріляним відродженням" (Ю.Лавріненко), оскільки зазнало репресій — від масового терору у 30-х і переслідування аж до кінця 80-х. Незважаючи на те, що панував культивований компартією штучний метод соціалістичного реалізму, українське письменство спромоглося на твори непересічної художньої вартості (О.Довженко, Зінаїда Тулуб, І.Кочерга, В. Свідзинський, О.Гончар, Ліна Костенко, І. Драч, В.Стус, Гр.Тютюнник та багато ін.), пережило хвилю відроджувального шістдесятництва та опозиційного дисидентства, пошуків достеменного мистецтва (М.Воробйов, В.Голобородько, Л.Талалай та ін.), особливо напружені у 80-і (В.Герасим'юк, І.Римарук, В.Медвідь та ін.).

    Паралельно в еміграції у роки міжвоєнного двадцятиліття діяла "празька школа" (Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Стефанович та ін., лірика яких переймалася вольовими імперативами та історіософічними візіями). Спроба інтегрувати різнопотоковий літературний рух відбулася після другої світової війни в середовищі МУРу (У.Самчук, Ю.Шерех та ін.). Еміграційне українське письменство в різних країнах світу мало свої організаційні осередки; найпомітнішим було "Слово", представники якого прагнули поєднати традиційні здобутки та нові віяння в літературі.

    Значно радікальніших настанов дотримувалась "нью-йоркська група" (умовна назва), що тяжіла до постмодерністської естетики (О.Тарнавський, Емма Андіевська та ін.). Нині спостерігається інтеграція різних потоків української літератури в одне річище, піднесення творчого життя в розмаїтих проявах — від неоавангардизму до спроб віднайти новий синтез національного мистецтва, його творчу перспективу на іманентній основі.

    Pages: 24Files: 24Quizzes: 5
  • 4. Новітня українська література (XX - початок XXI ст.) частина 2

    Українська література XX ст., або Новітня українська література — література, формування якої починається з помежів'я ХІХ-ХХ ст. зумовлена появою письменника нового типу естетичної свідомості, котрий згармоніював критерій краси з критерієм правди (М.Коцюбинський, В.Стефаник, Леся Українка, Ольга Кобилянська, М.Вороний, "молодомузівці" та ін.). Освіжувальні творчі пошуки супроводжувалися бурхливими дискусіями про шляхи розвитку українського мистецтва, про історичну виправданість появи в ньому модернізму, викликаного не лише віяннями європейської літератури, а й джерелами національної "філософії серця", потребою вивести вітчизняне письменство на світові обшири. Українські модерністи намагалися поєднати високі естетичні принципи з досвідом націотворчої ідеї, абсолютизованої народниками, вони обрали свій, "неканонічний" шлях, нетиповий для французької чи англійської літератур, але суголосний їм. У перші десятиліття XX ст. відбувся процес інтеграції наддніпрянської і західноукраїнської літератур, започаткований ще І.Франком, але зірваний радянським режимом після визвольних змагань 1917-21. Досить яскравою була творча генерація 20-х (П.Тичина, М.Зеров, М.Рильський, Є.Плужник, В.Підмогильний, М.Хвильовий, М.Куліш, Лесь Курбас та ін.); сформоване у попередні десятиліття оновлення національного життя та художнього мислення на іманентній основі, назване згодом "розстріляним відродженням" (Ю.Лавріненко), оскільки зазнало репресій — від масового терору у 30-х і переслідування аж до кінця 80-х. Незважаючи на те, що панував культивований компартією штучний метод соціалістичного реалізму, українське письменство спромоглося на твори непересічної художньої вартості (О.Довженко, Зінаїда Тулуб, І.Кочерга, В. Свідзинський, О.Гончар, Ліна Костенко, І. Драч, В.Стус, Гр.Тютюнник та багато ін.), пережило хвилю відроджувального шістдесятництва та опозиційного дисидентства, пошуків достеменного мистецтва (М.Воробйов, В.Голобородько, Л.Талалай та ін.), особливо напружені у 80-і (В.Герасим'юк, І.Римарук, В.Медвідь та ін.). Паралельно в еміграції у роки міжвоєнного двадцятиліття діяла "празька школа" (Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Стефанович та ін., лірика яких переймалася вольовими імперативами та історіософічними візіями). Спроба інтегрувати різнопотоковий літературний рух відбулася після другої світової війни в середовищі МУРу (У.Самчук, Ю.Шерех та ін.). Еміграційне українське письменство в різних країнах світу мало свої організаційні осередки; найпомітнішим було "Слово", представники якого прагнули поєднати традиційні здобутки та нові віяння в літературі. Значно радікальніших настанов дотримувалась "нью-йоркська група" (умовна назва), що тяжіла до постмодерністської естетики (О.Тарнавський, Емма Андіевська та ін.). Нині спостерігається інтеграція різних потоків української літератури в одне річище, піднесення творчого життя в розмаїтих проявах — від неоавангардизму до спроб віднайти новий синтез національного мистецтва, його творчу перспективу на іманентній основі.

    Pages: 27Files: 26Quizzes: 4Forum: 1